Поезія М.М.Петренко,нашого земляка широко відома за межами України, особливо популярними стали пісні на його слова: “Дивлюсь я на небо...”, “Взяв би я бандуру...”, «Ходить хвиля по Осколу”.Літературні критики відмічала, що М. Петренко збагатив нашу поезію жанром вірша-роздуму, вірша-медитації. Він добре знав творчість сучасних йому українських та російських поетів, активно збирав усну народну творчість. Відомо також, що Петренко був ініціатором популярних тоді українських музично-пісенних вечорів.У характерному для романтизму настрої поет розкриває збентеженість душі ліричного героя. Поезії Петренка пройняті пронизливою тугою, гострим відчуттям самотності, розчарування і, разом з тим, палкою любов’ю до життя, пориванням до світлого, високого.

Прославився Михайло Петренко перш за все піснею “Дивлюсь я на небо…”, яка виникла на основі його вірша “Недоля” (1840). Покладена на музику Людмилою Александровою пісня швидко стала популярною в усіх кінцях України,багато разів публікувалася у різноманітних антологіях, збірниках, хрестоматіях, пісенниках. Цю пісню люблять співати українці, які мешкають в Австралії, Канаді, США… Пісня збагачує наші душі, українську культуру, вона обезсмертила і її автора – уродженця Слов’янська Михайла Петренка.

Літературні критики відносять цей вірш до такого різновиду, як вірш-медитація. Звернувшись до тексту, ми впевнюємося в тому, що у творі автор справді передає глибокі філософські роздуми про важливі проблеми життя: людина і природа, життя і смерть...

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю?

Чому мені, Боже, ти криллів не дав?

Я б землю покинув і в небо злітав!..

І сьогодні серед нашого народу живуть ліричні, задушевні вірші поета-земляка, частина з яких стали піснями народними, а значить – вічними!