З 9 по 25 лютого в шкільній бібліотеці проходила книжкова виставка присвячена 150-ти річчя до Дня народження видатної української поетеси, перекладачці, письменниці Ларисі Косач, яка увійшла в історію під псевдонімом «Леся Українка».

Учні нашої школи:

Антюков Мірон 8-В

Мицькова Єлизавета 10-А

Соловьова Ангелина 8-В

Бицюк Тетяна 9-А

Хименко Ніна 9-Б

Овчаренко Дар’я 7-А

Людний Володимир 4-Г

Селизньова Вікторія 9-Б

Артемяк Аліна 8-В

взяли участь у конкурс: «Вірші Лесі Українки – джерело мудрості та незалежності сили духу». Діти декламували вірші письменниці, обговорювали її нелегке життя та долю.

 

                                                                       

25 лютого відбувся бібліотечний урок на тему: «Кращі друзі та помічники, розумні книги - словники». На якій школярі 4-Г класу ознайомилися з одним із різновидів довідкової літератури – словником.

Переглянувши пізнавальний відеоролик, прослухавши інформацію про словники, діти перейшли до самостійної групової роботи, на я кій вони самотужки знаходили слова й зачитували їх походження та значення.

Учні отримали багато вражень від такого незвичайного уроку.

 

Дивлюсь я на небо-та й думку гадаю,

Чому я не сокіл,чому не літаю?

Чому мені,Боже,ти крила не дав?

Я б землю покинув і в небо злітав…

М.М.Петренко

22 лютого в шкільній бібліотеці відбувся час поезії: «М.Петренко – наш земляк». Кожен читач мав змогу насолодитись поезією цього талановитого письменника.

   Михайло Миколайович Петренко(1817-1863)-український поет-романтик.Народився у м.Слов’янську в родині дрібного чиновника.Перші поезії були надруковані в альманасі «Сніп»(1841р).Серед них була поезія «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю»,котра стала народною піснею-найвища нагорода для українського поета.20січня 1845р датована драматична дума «Найда».Він один з яскравих представників романтичного напряму в поезії.

   М.Петренко гаряче любив рідну землю,місто свого дитинства Слов’янськ,людей що в ньому жили,пісні,які лунали на Слов’янщині.Куди б не закидала поета доля,його найпалкішим бажанням було полинути до рідної сторони:»Коли ж ,коли ж великий Боже,мене пошлеш на рідний край,де мав я радість,мав я рай.»

   Всі помисли,надії і мрії поета зв’язані з рідною землею:»А думка вже туда летить,де вперше чув я дзвін вечірній,де вперше так я полюбив поля привольні та діброви,де вперше світ і радість взрів».Милується поет краєвидами рідного міста:»Слов’янськ,Слов’янськ!Як гарно ти по річці Тору,по рівнині розкинув пишнії садки,квіти пахучі по долині і так красуєшся собі!»

   Поет немов заздрить своїм землякам,що вони мають змогу бачити красу рідного краю,милуватися краєвидами квітучої землі.Він зачаровано описує красу своїх землячок-дівчат із Слов’янська:»А ясні зірочки засяли в небесах,мов очі ті слов’янської дівчини.»»Ніде нема таких очей,які слов’янки мають очі,і рання зірка на востоці навряд бува ясніша їх.Ви всі на диво білолиці,ви настоящі чарівниці.»

   Вихор почуттів вирує в душі М.Петренка,коли він чує пісні свого краю:»Мов громом вдарений,так я стояв на місці і слухав вас,і не розстався б з вами,і,як безумний горював.О,ні:замучений до сліз піснями,я радість горем запивав.»

   Мабудь не знайдеться в нашому місці жодної людини,яка б не була зворушена глибокими почуттями поета,його любов’ю до рідного нашого міста,до наших пісень,до нашої мови,до краси рідної природи.