Петро Дорошко (нар. 11 (24) грудня 1910, с. Тупичів, тепер Городнянського району, Чернігівська область — 7 січня 2001, Київ) — український поет, письменник, військовий журналіст та мандрівник. Учасник літературної групи «Трактор» (1930–1934). Перекладач із польської, латвійської та російської літератури.

Закінчив Харківський університет (1933).Друкуватися почав 1928. В поетичних збірках довоєнного часу переважають теми фанатичної праці, але також і ліричні мотиви.Під час життя у Харкові (сюди він перебрався ще 1923 року) був знайомий із Майком Йогансеном та Миколою Бажаном, про яких згодом залишив спогади.Учасник Другої світової війни. Писав фронтові статті як військовий журналіст.Події Другої світової війни відбиті в збірках віршів «Сади Червонограда» (1943), «Дальні заграви» (1945), «Сандомирський плацдарм» (1948). У збірках «Заполяр'я» (1950), «Живі джерела» (1961) знайшли творчий відгук численні подорожі Дорошка по російській Азії, Сибіру, країні Саха.У поемі «Вілюйський в'язень» (1955) відтворив образ Миколи Чернишевського. Драматична поема «Спалах уночі» (1965) присвячена Тарасу Шевченкові. Дорошко пробує себе у поетичній драматургії — дев'ять сцен ілюструють життя Шевченка після арешту у справі Кирило-Мефодіївського братства (1847). Центральна картина — уявна розмова українського в'язня з московським царем. На думку критиків, це найвизначніший твір Дорошка у жанрі ліричного епосу.

Автор роману «Не повтори мою долю» (1968).Помітними були поетичні збірки Дорошка «Іволги мого саду» (1969) та «Слід» (1971).Вже починаючи з 1970-их років Дорошко відходить від активної літературної діяльності — у тому числі через хворобу. Але у ці часи він все-таки пише «в шухляду» — поламане життя родини. 

Помер поет у глибокій старості, у 90 років, на периферії літературного процесу.