ПРИНЦИПИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНІКИ

— Бачиш, ось нитка. Нехитра річ, чи не так? — Так. — А ось звичайний вузол.  А тепер ми з тобою перев’яжемо нитки вузлами. І вийшла сітка. З нею ми можемо ловити рибу чи робити загорожу, виготовити гамак чи вигадати ще що-небудь. Бачиш, яка користь лише від того, що кожна нитка тепер не просто сама по собі? Прийоми педагогічної техніки — сітка. Вони підтримують один одного, утворюючи ціле, систему. А тепер познайомимось із основними принципами педтехніки. Їх усього п’ять. Кожен із них реалізується за допомогою гами конкретних прийомів.

1. ПРИНЦИП СВОБОДИ ВИБОРУ Існує велика кількість цінностей у цьому житті. Одні ми ігноруємо, інші наслідуємо, треті зневажаємо, четверті… Але серед них є одна, безумовна для кожної нормальної людини, — свобода! Ніхто з нас не любить нав’язаних дій, чужих рішень, відсутності ви- бору. І особливо не люблять цього діти. ФОРМУЛЮВАННЯ: у будь-яких діях, спрямованих на навчання чи управління, якнайчастіше надавати учневі право вибору. З однією важливою умовою — право вибору завжди урівноважується усвідомленою відповідальністю за свій вибір! Цього можна досягнути в межах сучасної системи навчання. Ось лише деякі приклади вільного вибору: «В. Ф. Шаталов задає учням багато задач, і вони самі відбирають для розв’язання будь-які з них; у С. М. Лисенкової діти самі обирають, які складні слова вчитель має написати на дошці; І. П. Волков дає учням лише тему. А вони самі визначають, що за предмет виготувати та з якого матеріалу». Звичайно, перелік прикладів можна значно розширити. У цьому ми ще переконаємось.
2. ПРИНЦИП ВІДКРИТОСТІ «Я знаю, що я нічого не знаю», — говорив мудрий грек. «Я добре знаю хімію, літературу і історію», — звучить із вуст благополучного випускника школи. Сумно. Сумно тому, що цей випускник не знає головного: він не знає, чого він не знає. Украй невиразно уявляє сьогодні учень (і навіть студент) межі своєї інформованості, і вже зовсім у тумані — межі пізнання наук. Звідки ж тоді взятись допитливості, без якої будь-яке навчання — лише виховання виконавців! Â ФОРМУЛЮВАННЯ: не лише давати знання, але й визначати їхні межі. Ставити перед учнями проблеми, вирішення яких лежить поза межами курсу, що вивчається. Короткий теоретичний мінімум.

ПРИЙОМИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНІКИ Єдиним виправданим і симпатичним різновидом жадібності є жадібність до пізнання і саморозвитку. Ось його справжнє надбання! Оскільки «освіта не досягає перенасичення».  І ще один момент. Які задачі розв’язують у школі? Так звані «закриті задачі», тобто такі, що мають точні умови (із пункту А до пункту Б…), чіткий алгоритм рішення, єдину правильну відповідь. А які задачі ставить перед людиною життя? Відкриті задачі. Такі, що мають досить розмиті умови, допускають варіанти (як знайти собі роботу? як збільшити прибуток підприємства? зменшити вірогідність аварії?...), різні шляхи вирішення, набір можливих відповідей. У цю прірву — між задачами по- школярському закритими і життєвими, відкритими — зазвичай провалюється інтерес учнів і, відповідно, наші освітні зусилля. ФОРМУЛЮВАННЯ: використовувати в навчанні відкриті задачі. Добре, як свідчать наш досвід і ця книга, що такі задачі можна знайти, підібрати, розробити з будь-яких навчальних предметів.

3.  ПРИНЦИП ДІЯЛЬНОСТІ «Учень, у якого силою втиснули знання, але він не вміє їх використовувати, нагадує фаршировану рибу», — говорив академік Олександр Львович Мінц. А Бернард Шоу стверджував: «Єдиний шлях, що веде до знань, — це діяльність». ФОРМУЛЮВАННЯ: засвоєння учнями знань, умінь, навиків переважно у формі діяльності. Справді, щоб знання ставали інструментом, а не покладами старого непотребу на задвірках інтелекту, учень має з ними працювати. Доки перевіркою знань вважається жвава відповідь-переказ у режимі фонографа, доки вивчення і повторення відбувається в режимі заучування, школа працює відсотків на дев’яносто в неробочому режимі. Що означає працювати зі знаннями? Говорячи загальними фразами, це означає їх застосовувати, шукати умови й межі застосування, перетворювати, розширяти і доповнювати, знаходити нові зв’язки і співвідношення, розглядати в різних моделях і контекстах.
4. ПРИНЦИП ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ.  ФОРМУЛЮВАННЯ: регулярно контролювати процес навчання за допомогою розвиненої систем і прийомів зворотного зв’язку. Чим більше розвинена система — технічна, економічна, соціальна чи педагогічна, — тим більше в ній механізмів зворотного зв’язку. Льотчик під час польоту відстежує за приладами ряд параметрів: від температури за бортом до кількості пального в баках. Без цього успішний політ немислимий. Успішний урок теж. Тільки вчитель на уроці відстежує інші параметри: настрій учнів, ступінь їхньої зацікавленості, рівень розуміння. Учитель не має «термометра настрою» чи «висотоміра розуміння», зате в нього є свій набір прийомів, що дозволяють чітко зорієнтуватись в обставинах.  
5. ПРИНЦИП ІДЕАЛЬНОСТІ (високого ККД) Ідеальність — одне із ключових понять теорії розв’язання винахідницьких задач (ТРВЗ). Психоаналітикам знайомий принцип задоволення, економістам — принцип рентабельності, інженерам — принцип підвищення коефіцієнта корисної дії. Суть усіх цих принципів єдина. Будь-яка наша дія характеризується не лише отримуваною від неї користю, але і витратами — витратами сил, нервів, часу, грошей. Ідеальність дії тим вища, чим більша користь і чим менші витрати. Щодо педагогічної техніки це означає, що деякі прийоми і технології були забуті, незважаючи на їхню користь. Відкинуті через низьку ідеальність: або вимагали від учителя надмірних зусиль для їхньої реалізації, або надзвичайних якостей. Наш ідеал — щоб учитель не втомлювався, не випра- цьовувався за найвищої ефективності своєї праці. Напевне, наш ідеал, як і будь-який інший ідеал, недосяжний. Але тягнутись до нього корисно. ФОРМУЛЮВАННЯ: максимально використовувати можливості, знання, інтереси самих учнів з метою підвищення результативності і зменшення витрат у процесі освіти. Чим більша активність, самоорганізація учнів, тим вища ідеальність дії, спрямованої на навчання чи управління. Якщо ми грамотно узгодимо зміст і форми навчання з інтересами школярів, то вони тоді самі будуть прагнути дізнатись: а що ж далі? Узгоджуємо темп, ритм і складність навчання з можливостями учнів — і тоді вони відчують свою успішність і самі захочуть її підкріпити. А ще принцип передбачає активне залучення учнів до управління своїм колективом, і тоді вони самі навчають одне одного. Прийоми педагогічної техніки — сітка. А результат — добре організована праця вчителя, добре організований клас, добре організовані знання. Ви вже звернули увагу, що кожному принципу педагогічної техніки відповідає свій знак. Надалі в книзі набір таких знаків після назви кожного із прийомів демонструє, які саме принципи технологічно підтримує, втілює запропонований прийом.  

УПРАВЛІННЯ КЛАСОМ СПІВУПРАВЛІННЯ

Управління групою людей вимагає авторитету. Буває авторитет сили. Йому скоряються через страх покарання. Механізм силового управління порівняно простий, а тому ним часто послуговуються люди. І тоді не потрібна жодна педтехніка. Але і відплата за цю простоту велика. Буває авторитет знань. Йому коряться добровільно: усі розуміють, що так буде краще. Ключове слово тут — повага. Але не будь-які знання визнаються групою як такі, що заслуговують поваги. У реальних умовах авторитет учителя включає обидві складові — авторитет сили і авторитет знань. Питання міри — яка складова основна, головна, провідна. Так хочеться, щоб друга… А зараз нас цікавлять конкретні прийоми підтримки цієї складової — демократичної, дружньої, співробітницької.

ДЕМОНСТРАЦІЯ ПРОФЕСІЙНОГО РІВНЯ

Професіоналізм поважають усі. І учням, особливо старшокласникам, теж необхідно переконатись у тому, що вчитель досконало володіє предметом. ФОРМУЛА: учитель демонструє свій приклад виконання творчого чи хоча б складного завдання. Це складніше, аніж порівнювати твори школярів з Бєлінським, залишаючись на позиції контролера. Але по-справжньому уважно слухають лише тих, хто сам уміє робити те, чого навчає. Приклад Учитель розбирає на уроці складні олімпіадні задачі. При цьому жодного разу не підглядає до конспекту. Нехай сприймають роздуми вголос, помилкові спроби, відчувають радість від того, що вдалось підхопити нитку роздумів і розплутати увесь клубок. Зазвичай диспозиція уроку така: учитель на одному боці «барикади» — задачі, а учень — на іншому. Тут же все не так. Учитель і учень разом змагаються із задачею, а перемігши, вітають одне одного. А вибирають задачі так. Учитель дає товстий задачник. Учні обирають задачу. І разом — у бій.

ВИХІД ЗА МЕЖІ

ФОРМУЛА: учитель виходить за межі підручника. Якщо вчитель зможе вплести в канву уроку останні події, довколишню дійсність, сюжет із популярного мультфільму чи дитячого серіалу — захоплення і вдячність йому гарантовані. ФОРМУЛА: учитель виходить за межі свого навчального предмета. Якщо фізику доведеться замінювати біолога, який захворів, нехай не шкодує сил і проведе на належному методичному рівні біологію. Використовуйте міжпредметні знання, щоб продемонструвати свою обізнаність з іншими галузями знань. Цитуйте вірші і влучні висловлювання на уроці математики, виявіть свої знання з математики на уроках літератури і мови. Завжди можна знайти тему для розмови, де все це не буде надуманим. ФОРМУЛА: учитель демонструє знання молодіжної субкультури. Для цього варто витратити час на прочитання хоча б одного молодіжного журналу. Приклад Учитель фізики розпочав тему «Резонанс» із запитання: чому електрична гітара, на відміну від акустичної, може мати будь-яку, навіть украй чудернацьку форму корпуса? І підтвердив своє запитання показом декількох картинок із гітарами популярних рок- музикантів. Вийти за межі земного тяжіння допомагає ракета. Вийти за межі накресленого кола знань допомагає картотека. Про картотеку вчителя — розмова попереду.

ЗРІВНЯЙТЕ ПОЗИЦІЇ H

ФОРМУЛА: учитель сам ставить себе в позицію, де його оцінюють. Учитель завжди «дивиться зверху». Йому добре. Спробував би сам відповідати під пильним поглядом… Навіть якщо діти не говорять цього вголос, навіть якщо вони так не думають, вони все одно відчувають. Відчувають внутрішню несправедливість ситуації. Тому автор закликає вчителя до сміливого вчинку. Поставте себе на місце оцінюваної особи. Вашу хоробрість буде винагороджено. Для початку впродовж певного часу самі давайте оцінку своєму уроку. І не жалійте себе. Хоча це не просто — автор пробував. Шкода усе-таки себе, рідного. Але — ризик винагороджується. Лише обов’язково врахуйте одну дрібницю. І навіть не дрібницю зовсім, а дуже важливу деталь. Оцінюєте ви себе і урок, але в жодному разі не конкретних дітей, бо інакше це переросте в моралізаторство.  Із досвіду роботи учителя-новатора Н. Н. Палтишева. Із кн. : Основы педагогического мастерства/под. ред. И. А. Зязюна. — М. : Просвещение, 1989. — С. 214–215.

ПРИЙОМИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНІКИ

А. Гін Діалог — А як бути, якщо, наприклад, конкретні Петрик та Василько заважали вести урок? — Скажіть щось на кшталт: «Сьогодні я не задоволена уроком і собою. Більше трійки не заслужила. Тому що не змогла впоратись із дисципліною на уроці». — Справді, непросто таке промовити. — Так. І учні це також розуміють. Через це і поважають. Якщо ви перейдете цей рубікон, то в подальшому не так страшно. З часом ви дозволите учням ставити собі оцінку. Для цього є декілька прийомів. Читач познайомиться з ними нижче. РАДЬТЕСЬ!

ФОРМУЛА: з будь-яких складних питань, проблем стосунків учитель радиться з дітьми. Переконайте дітей, що їхня думка для вас вагома. Адже це насправді так. Але не влаштовуйте плебісциту — це може поставити вас у досить скрутне становище. Поміркуйте з дітьми разом над вашими спільними проблемами. Обговоріть різні варіанти рішень. При цьому абсолютна чесність — оскільки краще взагалі в ці ігри не грати. Одразу попередьте: останнє слово все-таки за вами. І, звичайно, ви не забудете подя- кувати учням за спільне обговорення…

ТРАДИЦІЇ УРОКУ

 Корисні ритуали педагогічного спілкування Уся культура просякнута традиціями. Неспроста. Традиції дозволяють нам узгоджувати свої дії, існувати злагоджено.

ВХОДЖЕННЯ В УРОК

Атлет, приходячи на тренування, не хапається за штангу без розминки. Кара- тисти розпочинають із медитації. Потрібне налаштування на певний тип роботи, діяльності. Для цього існує процедура «входження в урок». Сама процедура може бути різною. Залежно від віку, навчального предмета, інших умов. Декілька років тому поширеним входженням в урок було таке: усі встали, завмерли, подивились у вічі вчителю, за командою сіли. Не хочу сказати, що таке входження погане, — усе добре чи погано залежно від конкретних умов. Скажу, що воно не єдине і недостатнє. ФОРМУЛА: учитель розпочинає урок з «налаштування». Наприклад, знайомимо із планом уроку. Це краще робити в напівжартівливій манері. Наприклад, так: «Спочатку ми разом будемо захоплюватись глибокими знаннями, а для цього проведемо невеличке усне опитування. Потім спробуємо відповісти на запитання… (звучить тема уроку в питальній формі). Потім потренуємо мозок — порозв’язуємо задачі. І нарешті, дістанемо із потаємних глибин пам’яті щось вартісне… (озвучуємо тему повторення).